Перше повногеномне дослідження вірменської популяції спростувало гіпотезу про фригійське походження вірмен, а також припущення щодо ассирійських коренів населення історичного Сасуна, запропонувавши нове розуміння генетичної історії Вірменського нагір’я.

Історично вважалося, що вірмени є нащадками фригійських переселенців з Балканського півострова. Цю точку зору підтримували свідчення давньогрецького історика Геродота та лінгвістичні зв’язки між вірменською і фригійською мовами. Однак нове генетичне дослідження, яке порівняло геноми сучасних вірмен з генетичними даними стародавніх популяцій Вірменського нагір’я і Балкан, не виявило значущих генетичних зв’язків між вірменами та балканськими групами.

Дослідження також переглянуло припущення про ассирійське походження населення Сасуна (південно-східна Туреччина). Попри численні історичні джерела, які асоціюють цю область з ассирійцями, генетичний аналіз показав, що сучасне населення Сасуна має відмінну популяційну історію, зокрема сильне скорочення чисельності в недавньому минулому. Це ставить під сумнів усталені історичні уявлення.

Серед важливих результатів дослідження є виявлення генетичного впливу, пов’язаного з неолітичними хліборобами Леванту, який з’явився у регіоні після раннього бронзового віку. Це явище узгоджується з масштабними міграціями на Близькому Сході в цей період, які вже раніше фіксувалися в інших регіонах. Причини цих міграцій залишаються невизначеними, але вони мали суттєвий вплив на формування генетичного складу населення Вірменського нагір’я.

Дослідження також показало, що вірменські популяції з різних частин нагір’я (східної, західної та центральної) демонструють високий рівень генетичної подібності, що свідчить про спільне походження та тривалі генетичні зв’язки між різними групами вірмен. Це робить генетичну спадщину Вірменського нагір’я унікальною у контексті регіональної історії.

Це дослідження стало першою спробою створення генетичного атласу Вірменського нагір’я. Воно не лише спростувало традиційні гіпотези про походження вірмен, але й розкрило нові аспекти їхньої історичної генетичної спадщини, відкриваючи шлях для подальших досліджень масштабних міграцій і їхнього впливу на формування населення Західної Азії.