Носороги, які жили на території Північної Америки приблизно 12 мільйонів років тому, формували великі стада та вели осілий спосіб життя, згідно з новим дослідженням науковців Університету Цинциннаті.

Дослідження базується на аналізі ізотопного складу зубів викопних носорогів, знайдених у Державному історичному парку викопних відкладень Ашфолл у Небрасці. У цьому місці було виявлено рештки понад 100 носорогів, які загинули біля однієї водойми внаслідок виверження Йеллоустонського супервулкану. Науковців давно цікавило, що зібрало таку кількість тварин в одному місці – можливо, вони мігрували сюди, рятуючись від виверження?

Результати ізотопного аналізу спростували гіпотезу про міграцію, вказуючи на те, що ці доісторичні тварини постійно жили у стадах поблизу водойми. Провідний автор дослідження Кларк Уорд пояснює: “Ми виявили, що вони не дуже багато рухалися. Ми не знайшли доказів сезонної міграції або будь-яких ознак реакції на катастрофу”.

Методологія дослідження та її значення

Результати дослідження, опубліковані в журналі Nature Scientific Reports, базуються на аналізі співвідношення ізотопів стронцію, кисню та вуглецю у викопних зубах носорогів. Ізотопи виступають своєрідними “географічними мітками”, оскільки їхнє співвідношення у тканинах тварин відображає подібні показники у ґрунті та гірських породах місцевості, де вони харчувались.

Ізотопний аналіз є потужним інструментом для палеоекологічних досліджень і сучасного збереження дикої природи. Як зазначає Уорд: “Вивчаючи вуглець в організмі тварини, ми можемо реконструювати вміст вуглецю в навколишньому середовищі, щоб зрозуміти, яка рослинність там жила”. Водночас ізотопи кисню дають інформацію про кліматичні умови, зокрема кількість опадів, а ізотопи стронцію вказують на конкретне місце харчування тварин.

Дослідники зосередили увагу на Teleoceras major – носорозі з однорогим бочкоподібним тілом та короткими ногами. Ця тварина мала анатомічну схожість із сучасними бегемотами та, ймовірно, вела подібний спосіб життя, проводячи значну частину часу у воді або поблизу неї. Він харчувався переважно травою, що підтверджується ізотопним складом зубів.

Трагічна доля стада та сучасні паралелі

За реконструкцією подій, які сталися 12 мільйонів років тому, виверження Йеллоустонського супервулкану спричинило поступове накопичення вулканічного попелу на території сучасної Небраски. Попіл покривав рослинність і забруднював водойми, що призводило до поступової загибелі тварин від голоду та респіраторних проблем.

Уорд пояснює: “Цей попіл покрив би все: траву, листя і воду. Носороги, ймовірно, не загинули відразу, як жителі Помпеї. Натомість, це було набагато повільніше. Вони дихали попелом. І, швидше за все, померли від голоду”. Після смерті носорогів їхні туші ставали об’єктами харчування для хижаків та падальників, про що свідчать сліди на деяких скелетах.

Експерт із сучасних носорогів Джон Пейн зазначив, що результати дослідження не є несподіваними, враховуючи анатомічну подібність Teleoceras major до бегемотів. “Я не здивований, що аналіз дуже сильно вказує на те, що Teleoceras major жив стадами, враховуючи, що ця тварина за формою нагадує сучасного бегемота, а бегемоти живуть стадами з декількох десятків тварин”, – прокоментував він.

Дослідження має важливе значення для розуміння соціальної структури та екології вимерлих видів. Порівняння з сучасними тваринами, такими як бегемоти, дозволяє краще зрозуміти поведінку доісторичних носорогів та причини їхнього скупчення у великі групи. Це дослідження також демонструє цінність ізотопного аналізу для реконструкції способу життя давно вимерлих тварин.

Для Кларка Уорда, який в дитинстві відвідував Державний історичний парк Ешфолл і пізніше працював там стажером, це дослідження має особливе значення: “Для мене велика честь і привілей, що моє ім’я в науці пов’язане з цим місцем. Для мене, як для людини, яка відвідувала Ешфолл в дитинстві, все повернулося на круги своя”.