Людське тіло має вбудовану межу витривалості, яку навіть найвитриваліші спортсмени не здатні постійно перевищувати — про це свідчать нові дослідження в журналі Current Biology.

Дослідники зосередили увагу на тому, як енергетичні витрати впливають на здатність спортсменів до довготривалих навантажень. Вони спостерігали за 14 учасниками ультрамарафонів, тріатлонів та велогонок, фіксуючи рівень їхніх витрат енергії протягом декількох тижнів і місяців. Середній показник не перевищував 2,5 від базального метаболічного рівня (BMR) — “мінімальної кількості енергії, необхідної організму в стані спокою”.

Використовуючи воду з важкими ізотопами водню і кисню, науковці розраховували реальні енергетичні витрати за кількістю виведеного вуглекислого газу. Попри те, що короткочасно спортсмени досягали 6–7-кратного BMR, у довгостроковій перспективі організм стабілізувався на “метаболічній стелі”. “Тіло здатне на короткі вибухи витрат, але потім воно ‘забирає’ енергію з інших процесів, щоб відновити баланс,” — пояснює Ендрю Бест.

Науковці виявили, що в умовах хронічного навантаження організм починає жертвувати іншими функціями. “Мозок пригнічує рухову активність, сприяє втомі — усе це зберігає енергію,” — додає Бест. Саме такий механізм захищає людину від знищення власних тканин при надмірних зусиллях, коли тіло починає розщеплювати м’язи і жир для компенсації.

Попри унікальність учасників дослідження, науковці наголошують: більшість людей ніколи не досягне цього обмеження. “Щоб наблизитись до 2,5 BMR, потрібно щодня бігати понад 17 кілометрів протягом року,” — зазначає Бест. Це відкриття є не лише важливим для спортивної науки, а й стимулює нові дослідження про вплив тривалого навантаження на інші біологічні системи.